Показ дописів із міткою книжки. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою книжки. Показати всі дописи

пʼятниця, 27 травня 2022 р.

Книги "Гаррі Поттер" , читати українською безкоштовно

Книги про "Гаррі Поттера" стало можливим читати українською безкоштовно. Про це повідомляє сторінка у фейсбук "Комікси Серіали Fільми Sупергерої".

Видання доступні в офіційному перекладі від Видавництва «Абабагаламага».


Раніше НеАктуальнийБлог писав про книжку «Гаррі Поттер і прокляте дитя» - "восьму" частину поттеріани у виді п'єси.

понеділок, 1 серпня 2016 р.

«Гаррі Поттер і прокляте дитя» – відгук на книгу

Вчора, 31 липня 2016 року, у день народження письменниці Джоан Роулінг і її головного вигаданого персонажу – Гаррі Поттера, вийшла нова книжка про пригоди у чаклунському світі «Гаррі Поттер і прокляте дитя». Цього разу замість традиційної оповіді історій про чаклунів восьма частина поттеріани вийшла у виді п'єси, а ще більшого інтересу до нової книги підігрівала поставлена по ній вистава, що вже кілька місяців йде у Лондоні. До офіційного виходу книжки авторка твору навіть запустила кампанію, щоби ті, хто переглянув постановку не викривали сюжетні ходи. Однак, спойлери майже одразу розійшлися інтернетом, викликавши резонанс як по тому, що в них розповідалось, так і по самому факту їх появи. Ряд подій були неоднозначно сприйняті поттероманами і дехто навіть вважав, що це спеціальні неправдиві спойлери, аби вберегти таємницю історії. Проте вони майже на 100 відсотків виявилися достовірними.

Оповідь «Гаррі Поттер і прокляте дитя» розпочинається рівно з того місця, де закінчилася сьома частина серії. Гаррі та Джіні разом із Роном та Герміоною відправляють своїх дітей до школи магії Гогвартсу, а естафету головних діючих героїв цього разу перебирають на себе Альбус Северус Поттер і його друг Скорпіонус Мелфой, син Драко. В молодшого Поттера не найкращі відносини із батьком, його найліпший друг – нащадок візаві Гаррі Поттера, а Сортувальний капелюх ще й до цього відправив його до Слізерину. Протягом всього навчання над Альбусом важким тягарем проходить авторитет батька, а Скорпіуса взагалі рахують за сина Вольдеморта. Основні ж події у творі розгортаються не навколо пригод у школі, якими славилися сім попередніх книжок, а – навколо подорожей у часі, у які поринули молодші Поттер і Мелфой, аби виправити помилки батьків.

Роулінг разом із змінами у часі порушує одразу кілька моментів у каноні своєї серії, від яких вона так віднікувалася після введення часовороту у третій частині. Її нове оповідання не вносить майже нічого нового в магічний світ, про деяких старих персонажів згадують і не одним реченням, а основні події повторюють, як за змістом, так і за суттю, класичну кінотрилогію «Назад у майбутнє» із усіма запровадженими у ній правилами подорожей і змін у часово-просторовому континуумі. Хоча при цьому в фанатів і є можливість знову пережити важливі епізоди із різних частин серії.

За що ж можна похвалити нову книгу поттеріани – це опис дитячої психології із усіма переживаннями, сумнівами та самовизначеннями. Авторка правдиво передавала всі складні моменти підліткового дорослішання у попередніх сьоми частинах, зачіпаючи як питання дружби, поваги, успіхів у навчанні, любові, так і заздрощів, ненависті. Тепер же Джоан Роулінг приділила достатньо часу питанню,яке, через сирітство Гаррі Поттера, вона прямо не описувала – стосунки батьків і дітей.

середа, 29 червня 2016 р.

«Голограма для короля». Книга

Роман «Голограма для короля» Дейва Еггерса - одна із тих книжок, які вже через пару року після першої публікації отримують кіноекранізації. Презентована читачеві історія занурює у незвіданий для пересічного громадянина світ сучасної Саудівської Аравії, розвінчуючи і спростовуючи одні міфи і стереотипи про цю країну, та ще більше підтверджуючи інші. Як вперше ми дивимося на цю державу очима Алана Клейя, вже підстаркуватого і не надто успішного комерсанта, який приїхав провести презентацію голограмного зв’язку для короля Абдали у його амбіційному Економічному місті, проекті, що мав би затьмарити інші новоділи на арабському Близькому Сході.

Головний герой, якого розпинають власні душевні переживання, як то самотність, після вже давнього розлучення, тривога зганьбитися перед донькою і загроза банкротства постає доволі депресивною постаттю, єдиною заслугою якого у важливій місії по просуванню айті-продукту було знайомство із родичем короля. Перша наочна зустріч із місцевим менталітетом не додає Алану позитиву,а постійні переноси презентації ведуть до безсоння. Поточні події в Аравії переплітаються із спогадами про попередній бізнес-досвід і розповідають про глобалізацію із її наслідками для економіки США, для яких нова система ведення бізнесу із тим же Китаєм стає чи не справжнім абсурдом.

Так як би не було, роман «Голограма для короля» показує, що навіть за найдепресивних обставин і в місцині, де не відтворити традиційний уклад речей, можна знайти приводи для радості, поновити внутрішні сили і навіть закохатися.

понеділок, 24 листопада 2014 р.

Марсіанин з Землі


Роман "Марсіянин" Енді Віра – одна з тих книжок, яка не відпускає від читання, яку хочеться гортати сторінку за сторінкою аби швидше дізнатися, що буде далі. А в певні моменти книги, ти радієш не менше за самого героя. Цей твір наче спеціально створений для екранізації (це одна з перших думок, яка з'являється при читанні. Так само, як колись "Випадкова вакансія" Джоан Роулінг на мою думку могла зійти за гарний серіал, що врешті і сталося у вигляді традиційного для BBC мінісеріалу). В уяві так і виринають незвичні земному оку пейзажі червоної планети та перипетії подій, з якими справляється полишений на самоті космонавт-дослідник Марк Вотні. Недарма ж права на екранізацію кінокомпанія 20-те століття Фокс купили ще до виходу твору на прилавки магазинів і вже у листопаді 2015 року фільм із Меттом Деймондом у головній ролі вийде на широкий екран. За своєю структурою книжка виглядає як щоденник. Аудіожурнал, який наповнює Марк, доповнений подіями із земного центру керування дослідницькою місією на Марс та з космічного кораблю, екіпаж якою спочатку за збігом трагічних обставин полишив головного героя на Марсі, прийнявши його загиблим, а потім героїчно йде йому на порятунок. За долею обставин Вотні став Робінзоном нового часу, епохи космічних подорожей та підкорення Марсу.

Стиль твору безумовно сучасний, без помпезних описів, які притаманні Дефо чи Верну у "Таємничому острові". Записи іноді фрагментарні, епізодичні, але видані так, як би їх передав будь-хто з нас. Це й той самий відгук про Вікіпедію, постійні саркастичні висловлювання. Та все ж головний герой знає свою справу. Він робить все для виживання без жодного натяку на частковість його підходу чи неповноту знань. Герой має сильний дух, а у складні моменти його не полишає почуття гумору, яке в його умовах є життєво необхідним, щоб не втратити здоровий глузд (як то жарти про Аквамена, Залізну людину чи веб-сайт про його життя). Психічна стійкість допомагає у виживанні, мозок вирішує здавалось нездійсненні задачі і зайнятий роботою, просто не залишаючи часу на смуток та депресію. 17-а людина на Марсі своїм прикладом доводить, на що здатен землянин, аби повернутися додому.

вівторок, 23 вересня 2014 р.

"Той, що біжить лабіринтом", але не фільм


Стимулом прочитати роман американського письменника Джеймса Дешнера "Той, що біжить лабіринтом" став перегляд трейлеру до однойменної кіноекранізації твору-бестселлеру. Книга підпадає до популярного нині тренду і розповідає історію про підлітків у антиутопічному/ постапокапліптичному світі. На перший погляд дана оповідь – це ще одні "Голодні ігри", але "Той, що біжить лабіринтом" має свій особливий тон і виразність. Цей роман, що є початком книжкової трилогії, завдає рух, а відповіді на питання, на які читач чекає від самого початку, породжують нові питання. Цікаво, що самого лабіринту у книжці не так вже й багато, а сама його споруда радше є одним із інструментом оповіді, ніж повноцінним місцем дії. Склалося враження, що в ньому немає нічого особливого. В ньому ніхто не губився і це попри те, що його коридори змінюються щоночі. Архетипічну основу лабіринту, що підкреслює його небезпеку, становлять нові Мінотаври – напівтварини-напівкіборги Грівери. Оповідь у "Той, що біжить лабіринтом" вибудовано таким чином, щоб не дати читачеві втратити інтерес до подій і якомога швидше перегортати одну сторінку за іншою. Разом із головним героєм Томасом, якого позбавлено пам'яті і який окрім свого ім'я нічого не знає, читач потрапляє до лабіринту і намагається дізнатися, що з себе представляє місце, до якого він потрапив. Попри надзвичайну допитливість і тверезе бажання розібратися, що врешті решт коїться, Томас мало на що дістає відповіді. У штучно створеній замкнутій громаді посеред загрозливих височенних стін лабіринту, з якого немає виходу, він стає салагою, новачком, якому чи то не довіряють, чи то не хочуть витрачати на нього час. Після того, як головний герой знайомиться із побутом лабіринту, стає зрозумілим, що головний акцент тут – це не втеча з нього через усі перешкоди, а психологічний тест. Створена у чиємусь химерному мозку забава, як вестимуть себе з півсотні підлітків, вирваних із їх звичайного життя, позбавлених пам'яті про батьків і дім та поселених у негостинному середовищі. Незважаючи на усвідомлення безвиході, мешканці лабіринту не здаються і продовжують свою вже дворічну боротьбу за життя, підкреслюючи тим самим свою силу духу. Однак творцям лабіринту, керівникам незрозумілого експерименту, здається, що це випробовування затягнулося і вони виводять на сцену двох нових героїв: власні версії Тесея і Аріадни: Томаса і Терезу, першу дівчину в лабіринті. Із їх появленням все змінюється, а поселенці лабіринту проходять свій останній тест – втеча з нього. Томас стає новим лідером, а жага відповідей – його рушійною силою. В кінці книги читачі разом із героями отримують бажані відповіді, але вони ще більше інтригують, а сама втеча і лабіринт вже не здаються такими небезпечними. Героїв готують до відкритого і ще більш неприязного світу наступних частин трилогії. Як кажуть, вони із вогню одразу потраплять у полум'я (практично буквально).

субота, 20 вересня 2014 р.

Витоки антиукраїнської пропаганди


Історія доводить, що відносини між українцями та росіянами завжди були складними і не зовсім братніми, як багато хто їх уявляє. Книга Дениса Журавльова "Україна та Росія. Як брати горщики побили" з досить нейтральної точки зору розповідає про конфлікти, що відбувалися між цими суб'єктами протягом всього часу їх існування. Особливо ж примітними є приклади з 17-ого століття, коли росіяни, як і в наш час, не обмежувалися застосуванням фізичної сили і зверталися до торгівельних та інформаційних війн:
«...1632 року цар наказав воєводам прикордонних міст Московської держави заборонити торгівлю українським («литовським») хмелем – причому запровадження ембарго аргументувалося не тим, що той хміль поганий чи цар бажає підтримати «власного товаровиробника» (що в принципі не виключено), а тим, що в «литовських землях баби наговорюють на хміль, аби навести ним у наших містах мор» – у Московській державі саме починалась якась епідемія, тож карантинні заходи були, може, й доречні, але сама аргументація!»

© Журавльов Д.В. Україна та Росія. Як брати горщики побили – Харків: "Клуб Сімейного Дозвілля", 2009. – 352 с. ISBN 978-5-88353-375-3