Привітання від Гугл

Ціми днями Гугл радує. У своїй каптчі у для вебмастерів пошуковик час від часу додає такі гарненькі вітання. Свято наближається :)

Термінатор: Генезис - Арні повертається

Кінець року вже вкотре балує гарними новинами про кінопрем'єри 2015 року. Так, вчора вийшов трейлер до фільму "Термінатор: Генезис", який має започаткувати нову трилогію славнозвісної франшизи і цього разу фільми будуть вже за безпосередньої участі термінатора всіх часів і народів - Арнольда Шварценнегера. З першого трейлеру отримано ще мало інформації про наступній фільм, але побачене інтригує. Скоріше за все стрічка візьме під особливу увагу подорожі у часі, і в пару до екшену глядачі отримують новий погляд на такі подорожі. Можна припустити, що в "Термінаторі: Генезис" буде зібрано все найкраще від першойї та другої частини, зв'язок із якими буде збережено через часові зміни. Але найприємніше - це повноцінна участь Шварценнегера. Він обіцяв повернутися і він дотримується свого слова.

Ейфелева вежа у Києві

На днях всі ЗМІ відрепортували новину від Київміськбуду про те, що в одному з їх нових житлових кварталів встановили копію парижської Ейфелевої вежі. Башта має висоту у 16 метрів, проте є не першою у Києві. На перший спогад згадуються ще дві реплики: одна на балконі на вулиці Антоновича і ще одна у ТРЦ Дрімтаун.

Вийшов трейлер до сьомого епізоду Зоряних Війн

У мережі з'явився трейлер до нового 7-ого епізоду "Зоряних Війн" - Пробудження сили.Тізерний трейлер фільму від Дж.Дж.Абрамса дає невеликий погляд на те, що очікує глядачів у стрічці, яка вийде на екрани в грудні 2015 року.

"Інтерстеллар" – подорож у часі та просторі

Новий фільм режисера Крістіана Нолана "Інтерстеллар" безсумнівно став кіноподією останнього часу. Вам може подобатися ця стрічка, а може і ні, але однозначно вона ще довго буде у всіх на вустах. Чого варте лише одне відвідання планети, на якій одна година проведеного часу дорівнює семи рокам на Землі., що вже стало новим інтернет мемом. Дехто називає "Інтерстеллар" розчаруванням від Нолана, але фільм не є таким. Просто до виходи будь-які деталі сюжету трималися у таємниці, а аудиторія сподівалася на щось більш екзистенційне, а нам, можна сказати, дали історію про зовсім інше – про роль людини у всьому, що з нами відбувається. Фільм є чудовою кінематографіною лекцією про подорожі космосом, про чорні діри і їх вплив на сутність і простір, до того ж підкріпленою роботами фізика-теоретика Кіпа Торна.

У сюжеті "Інтерстеллар" – спроба урятувати людство, яке стоїть на межі свого зубожіння через нераціональне використання природних ресурсів, що призвело до невідворотних змін у атмосфері. Виходом є переселення людей на іншу планету у частині всесвіту, до якої можна дістатися лише через чорну діру біля Сатурну. Для головного героя у виконанні Метью Макконахі – пілоту космічного корабля і першовідкривача така подорож є практично квитком у один кінець, однак і вибір лишитися вдома може стати лише спогляданням фіналу життєвого путі його близьких, але з якими він буде поруч. Моральні питання, що підіймаються у фільмі саме і торкаються того, що важливіше: власна доля чи виживання людства. Але, як показує завершення фільму, для людства подальше існування стає можливим не тільки завдяки вдалій місії головної героїні Енн Хетавей, яка виконала план Б. Важливе питання самотності у тривалих позаземних подорожах глядачам показується через трохи втратившого глузд доктора Манна від Мета Деймона. (Доречи, зовсім інших бік того, як виживають на самотній планеті цей актор покаже рівно за рік у екранізації книжки "Марсіанин"Енді Віра).

"Інтерстеллар" – приємний для перегляду фільм із чудовою візуальною складовою. Цей аспект стрічки принципово зберегли і не стали паплюжити 3-D показами. Фільм стає новою "Космічною Одіссеєю 2001" із своїми неповторними моментами, а гарного духу йому додає робот ТАРС, унікальний за своїм дизайном та "характером".

Нові динозаври Юрського періоду

В мережі з'явився трейлер до "Світу Юрського періоду", четвертого фільму про острів, на якому для парку атракціонів почали вирощувати відновленних динозаврів.Досвід героїв попердніх фільмів нічому не учить і в новій стрічці перед глядачами предстане ще більший парк - цілісенький світ, де можна інтерактивно дізнатися про життя динозаврів. Фільм вийде влітку 2015 року. Його протагоністам доведеться мати справу не з просто заново народженим доісторичними істотами, а вже з генетично розробленним гібридом найбільш хижих видів динозаврів.

Новій Верховній Раді присвячується

З дня на день розпочне свою роботу Парламент України восьмого скликання. У силу обставин цього разу він не буде представлений всіма 450 депутатами. Не буде мажоритарників від Криму та частини Донецької і Луганської області, ба більше - перший номер за списками від Батьківщини і досі в знаходиться в московському сізо. Та й саме голосування до Ради відбулося через трагічні події минулої зими. Цей головний законодавчий орган країни у новому зібранні, мабуть, є останньою спробою України стати Державою. Докорінні реформи, боротьба із корупцією є не меншим викликом аніж збройна загроза зі сходу. Якщо не зараз, то не відомо ще коли... Вперше за всі скликання у Раді, навіть за умови мажоритарної системи, вдалося зібрати таку чисельну проєвропейську більшість, а депутатами стали нові обличчя, які за старої системи і близько би не були біля парламенту. В народних обранцях тепер і колишні журналісти, і комбати і просто люди з Майдану. Хотілось би сподіватися, що ці молоді представники народу в першу чергу думатимуть саме про нього, а не про свої шкурні інтереси, як отримати більшу зарплату чи виграти тендери. В Парламенті вже немає значної частини колишньої номенклатури, але їм на зміну прийшли представники українського бізнесу. Стільки бізнесменів, які зробили свої статки саме за незалежності, починавши з нуля і працюючи і розвиваючись не завдяки, а всупереч державі, маїють, ще не було в ВР. Їм повірили, що вони можуть зробити, щось гідне, не гірше ніж в бізнес середі, тож покладаємося, що вони не забуватимуть, які часи зараз переживає країна. Нова Верховна Рада - гарний сплав досвіду, амбіцій і патріотизму. Депутатам варто забути про традиціні підкилимні ігри і насправді почати жити по-новому. І все це буде гарною відправною точкою для України в її подальшій боротьбі.

Марсіанин з Землі

Роман "Марсіянин" Енді Віра – одна з тих книжок, яка не відпускає від читання, яку хочеться гортати сторінку за сторінкою аби швидше дізнатися, що буде далі. А в певні моменти книги, ти радієш не менше за самого героя. Цей твір наче спеціально створений для екранізації (це одна з перших думок, яка з'являється при читанні. Так само, як колись "Випадкова вакансія" Джоан Роулінг на мою думку могла зійти за гарний серіал, що врешті і сталося у вигляді традиційного для BBC мінісеріалу). В уяві так і виринають незвичні земному оку пейзажі червоної планети та перипетії подій, з якими справляється полишений на самоті космонавт-дослідник Марк Вотні. Недарма ж права на екранізацію кінокомпанія 20-те століття Фокс купили ще до виходу твору на прилавки магазинів і вже у листопаді 2015 року фільм із Меттом Деймондом у головній ролі вийде на широкий екран. За своєю структурою книжка виглядає як щоденник. Аудіожурнал, який наповнює Марк, доповнений подіями із земного центру керування дослідницькою місією на Марс та з космічного кораблю, екіпаж якою спочатку за збігом трагічних обставин полишив головного героя на Марсі, прийнявши його загиблим, а потім героїчно йде йому на порятунок. За долею обставин Вотні став Робінзоном нового часу, епохи космічних подорожей та підкорення Марсу.

Стиль твору безумовно сучасний, без помпезних описів, які притаманні Дефо чи Верну у "Таємничому острові". Записи іноді фрагментарні, епізодичні, але видані так, як би їх передав будь-хто з нас. Це й той самий відгук про Вікіпедію, постійні саркастичні висловлювання. Та все ж головний герой знає свою справу. Він робить все для виживання без жодного натяку на частковість його підходу чи неповноту знань. Герой має сильний дух, а у складні моменти його не полишає почуття гумору, яке в його умовах є життєво необхідним, щоб не втратити здоровий глузд (як то жарти про Аквамена, Залізну людину чи веб-сайт про його життя). Психічна стійкість допомагає у виживанні, мозок вирішує здавалось нездійсненні задачі і зайнятий роботою, просто не залишаючи часу на смуток та депресію. 17-а людина на Марсі своїм прикладом доводить, на що здатен землянин, аби повернутися додому.

"Суддя" для Роберта Дауні молодшого

Фільм "Суддя", мабуть, є одним із найсильніших драматичних фільмів осені 2014 року. Ця життєва стрічка розповідає про не найкращий період у житті надуспішного адвоката із Чикаго, якому в силу трагічних обставин доводиться на певний час повернутися до рідного містечка, де за 20 років його відсутності нічого не змінилося. Попри сумну канву сюжету фільм за 2,5 годин свого часу не вводить в депресію та не нагнітає погані думки – стрічка вміло розбавлена комічними моментами у виконанні Роберта Дауні молодшого, який тут втілює головного героя – Хенка Палмера. він повертається на малу батьківщин, аби провести в останню путь свою мати, але змушений залишитися надовше, щоб захистити у суді свого батька, якого звинуватили у вчиненні смертельної ДТП. Інтригу ж додає те, що старий Джозеф Палмер, зіграний неперевершеним Робертом Дювалем, і є очільником місцевого суду, для якого думка громади є найвищою цінністю. Як суддя він скоріше дослухався до моралі, аніж судив за буквою закону. Так сталося і з молодим злочинцем, якому Джозеф Палмер дав шанс виправдатися, побачивши в нього свого сина бунтівника. Та в найгірший день свого життя він жалкує про те, що той не став на праведний шлях і, мабуть, його підсвідомість забажала взяти правосуддя у свої руки. Хенк Палмер захищає свого батька, незважаючи на те, що всі докази вказують на його вину та й він сам є не найкращим клієнтом.

http://www.youtube.com/watch?v=2La7kYDpDwY

Стосунки батьків і дітей червоною лінією проходять через весь сюжет "Судді". Головні герої від двох Робертів в решті решт забувають про свої образи та колишні неприязні, а фінал доводить не пізно відкритися та розповісти про свої справжні почуття і йти далі, ставши ліпшою людиною. Характерно й те, що глядач вірить побаченому на екрані. фільм по-справжньому реалістичний: автори під керівництвом режисера Девіда Добкіна не розжовують те, що відбувається, а глядач, як і у справжньому житті, покладається лише на власні міркування. Нам так і не показали момент ДТП, а остання сцена пропонує додумати подальшу долю Хенка.

Театр у метро

Київська станція метро Театральна поповнилася новим 3-D панно, яке по-справжньому виправдовує її назву. У торці платформи тепер наче розташована сцена, за лаштунків якої, пасажири дивляться на зал театру. Ілюзія у виконанні картини передає ефект присутності. Малюнок у метро дозволяє зрозуміти на якій саме станції ти знаходишся, і не потрібно знати, що свою назву Театральна дістала завдяки розташованим поблизу Театру імені Лесі Українки та Національній Опері. Збудована у 1987 році станція тоді мала назву Ленінська, яку змінили після того, як Україна здобула незалежність. Однак від бюсту Леніна позбулися лише в 2014 році, коли, на хвилі ленінопаду, його закрили цією мистецькою інсталяцією.

Серіали, як спосіб відірватися від реальності

В скрутний для країни час, коли погані новини рікою ллються з телевізійних екранів, інтернет сайтів та шпальт газет просто життєво необхідно вміти абстрагуватися. Так, і проблеми в Україні, і особисті негаразди, – це частина життя, від якої нікуди не подінешся, але деколи варто забути про це. В моєму випадку таким рятівним колом став перегляд серіалів. Якщо не брати до уваги певні телекартини, як Лост, серіали ніколи не затягували мене надовго. Та зараз час змінився мозок просто потребує кіномила, мильної опери в багатьох частинах, про події в яких через пару тижнів можна цілком і повністю забути. Саме так, 20-40 хвилин співпереживання, екшену чи гумору, не надто вдаючись в подробиці, запам'ятавши лише головні моменти, щоб не втратити нить оповідання у наступній серії, – і ти повен життєвих сил і емоційно відновлений.

В цьому сезоні я підсів на серійний перегляд таких новинок:

Готем – серіал про місто Бетмана, до самого Бетмана. Нам дається незвичний погляд не просто на становлення злочинців міста, а на самий початок їх кар'єри (Пінгвін, Рідлер, Жінка Кішка, Ядовитий Плющ). За жанром це звичний для багатьох детектив, але в коміксному обрамленні від DC. Відправною точкою подій є вбивство подружжя Вейнів, батьків Брюса Вейна, майбутнього захисника Готема, опісля чого йде подальший переділ впливу у місті, за якими, намагаючись боротися із корупцією, наглядає детектив Джим Гордон, останній бойскаут і чесний коп.

Селфі – легка і сучасна кіноадаптація "Пігмаліона" Бернарда Шоу. Серіал напрочуд вчасний, а якщо б його не було, його треба було би вигадати. Він показує маніакальну залежність до "життя в інтернеті". Еліза Дулі - типова зірка соцмереж, яку береться перевиховувати колега по роботі. Телесеріал побудовано на ряді комічних ситуацій, які б не були можливі ще пару років тому, до епохи смартфонів і соцмереж.

Зоряні війни. Повстанці – черговий мультсеріал від ЛукасАртс. Однак новий володар прав на франшизу - Дісней тут значно проявив свій вплив. На відміну від попередніх Війн клонів тут гірша графіка і проробка рухів, та й сам сюжет, станом на п'яту серію, занадто дитячий. Проте глядачам дають гарну динаміку команди головних героїв, екіпажу контрабандистів на чолі із джедаєм та новачком підлітком із виявом Сили.

Також я продовжив дивитися Сімпсонів. Це вже 26 їхній сезон. Щоправда нічого надто виразного за шість серій я ще не побачив, а сюжет переглянутої два тижні тому третьої серії я за вечір так і не згадав. Авторам потрібно щось змінювати з сюжетом, а не просто обирати із тем, які їх турбують у реальному житті, як то відносини із близькими, ведення бізнесу чи видобуток сланцевого газу. Нажаль, нові серії Симпсонів вже не стають знаковими, а просто пародіюють наш час (серія на Хеловін теж не вразила). Серіал про черепашок-ніндзя у 3D анімації також не оминув моєї уваги. Нові серії третього сезону тримають планку якості, але поки що не йдуть далі правила "нова потвора щотижня". Сподіваюся, що тут скоро все стане ще цікавіше і наздожене фінал попереднього телесезону, який за своїм виконання не надто поступився літній повнометражці. Також поряд із новими серіями згаданих вище телесеріалів я передивляюся повні сезони Вісімдесятих (доброго російсього ситкому про СРСР та людей, що жили в ньому) та Стріли (ще одного телекомікса від DC). Може все це й пусте марнування часу, та зараз воно необхідне. І я прекрасно це розумію. Жоден серіал не стане замінником реального світу, це – просто добре дозвілля.

"Людина листопаду" у листопаді

Фільму із назвою "Людина листопаду" сам Бог велів розпочинати свій кінопрокат у листопаді, а не у вересні, к воно і було. Та тут на це не звернули уваги, та і йдеться не про пори року, а про шпигуна, якого всі звали людина листопаду, бо він, як і цей негостинний осінній місяць, не залишав по собі нічого. Фільм знято під патронатом Пірса Броснана, який у минулому втілював головного кіношпигуна останніх часів. Саме на ностальгію глядачів до його виконання спецагента 007 Джеймса Бонда, яке вважають чи не найкращим, мабуть, і розраховували при зйомці цієї стрічки. Попри спільний шпигунський жанр, фільм "Людина листопаду" жодним чином не повторює пафосний дух Бондіани, хоч і просякнута чисельними відсилками до неї. Це і колишній Бонд – Пірс Броснан, у героя якого – Пітера Деверо – спецкод 77, і колишня подружка Бонда – Ольга Куриленко, яка складала компанію вже наступному Джеймсу – Деніелу Крейгу, і ретроавтомобіль у відповідному стилі, яким Броснан роз'їжджав узбережжям Лозаннського озера. Тай власне сам сюжет міг би бути післямовою до Бондіани: якщо замінити власні назви. то виходить історія про то, що було би із спецагентом після його відходу від оперативної роботи. Та на жаль, а може і на добре, це просто непоганий, черговий якісний шпигунський фільм, що має свою родзинку.

http://www.youtube.com/watch?v=czrkZ2oTAhg

Попри певну помітну нестачу бюджету (Москву, як би якісно не приховували, але знімали. як і решту фільму у Белграді) стрічка дає глядачеві все те, що очікуєш від шпигунського жанру: заплутаний сюжет, подвійні гравці, перегони, перестрілки і викриття. Щось дає думку вважати, що російська тема, розглянута у цій кінострічці, матиме подальше відображення у світовому кінематографі, зважаючи на сучасні події. Напевно, у фільмі не так важливе сюжетне наповнення, як нове втілення шпигуна у виконанні Пірса Броснана. Він в черговий раз доводить, що старий кінь борозни не зіпсує. І це стосується як самого актора, так і його протагоніста.

Скульптура Любові-Всесвіту у київському парку

У парку Шевченка 2 листопада встановили незвичайну скульптуру Олександра Лідаговського за назвою "Любов-Всесвіт", прише УП:Київ. Жіночий і чоловічий силует в обіймах одне одного символізують гармонію двох начал."Гармонія чоловіка й жінки – гармонія двох начал, – ототожнюється тут із гармонією Всесвіту", - пояснює автор ідею композиції.У майбутньому скульптуру планують підсвічувати. Силуети виготовлено з нержавійної сталі, роботу Лідаговський створював 2,5 місяці.Важить "Любов" приблизно 300-400 кг, зазначає видання.

Офіційного відкриття скульптури ще не відбулося, але вона вже привертає увагу відвідувачів парку. Перехожих із телефонами чи професійними фотоапаратами, яких зацікавила новинка, вже досить багато. Та й просто відвідувачі парку приділяють пару хвилинок свого життя, щоб роздивитися її. Композиція дуже незвичайна. Із різних ракурсів вона виглядає абсолютно інакше, даючи змогу кожному побачити щось своє. Напевно це буде одна іх нових цікавинок середмістя Києва.

Екранізація "Той, що біжить лабіринтом"

Для будь-якого твору, який переносять на кіно та телеекран, неминуче порівняння із першоджерелом. Саме в такому контексті ті, хто читав книгу "Той, що біжить лабіринтом" Джеймса Дешнера, розглядають і його кіноверсію. Не можна казати, що фільм чи роман значно краще один за одного. В обидвох є як свої плюси, так і свої мінуси. Напевно, найголовнішою позитивною рисою екранізації є відтворення лабіринту із усією його масштабністю та зловісністю, із кам'яними стінами від саме небо, із коридорами, що змінюють свій профіль та з почварами Гріверами, які не дадуть спокійно прогулюватися заплутаними шляхами. До речі, непоганим доповненням до нової франшизи, що набирає популярність, є гра раннер для мобільних пристроїв. Для цього жанру саме забіги по лабіринту є якнайкращим сетінгом, що дозволяє "власноруч" побачити всі його закутки та ліпше познайомитися із головними героями фільму. Стрічка звісно спрощує сюжет книжки. позбавляючи його дрібних деталей, але напрочуд добре передає екшн. Якщо в фільму й бракує зйомок побуту мешканців лабіринту, то на втілення всіх героїв годі нарікати. молоді актори передають всю суть свої персонажів. а роль хлопчика Чака – взагалі окраса фільму. як і в книжці фінал інтригує і налаштовує бути готовим бігти далі із головними героєм Томасом, бо вирішення основних питань ще попереду.

Месники 2: Загальний збір

 Компанія Марвел оприлюднила перший тізер-трейлер до свого чергового героїчного блокбастеру "Месники: Ера Альтрона". На нас очікує стара добра динаміка між героями, нові месники і ворог без емоцій - штучний інтелект Альтрон, створенний Тоні Старком для корисних цілей, але забажавший піти своїм шляхом. Як і в першому загальному фільмі про команду глядачі побачать розбірки і між самими супергероями. Як мінімум, це буде Залізна людина в новій посиленній броні і Халк. Чекаємо на травень 2015 року.

Оздоблення балконів у Києві

Хтось прикрашає балкони прапорами, а хтось... Ейфелевеми вежами.

Київ, вул.Горького, 45

"Той, що біжить лабіринтом", але не фільм

Стимулом прочитати роман американського письменника Джеймса Дешнера "Той, що біжить лабіринтом" став перегляд трейлеру до однойменної кіноекранізації твору-бестселлеру. Книга підпадає до популярного нині тренду і розповідає історію про підлітків у антиутопічному/ постапокапліптичному світі. На перший погляд дана оповідь – це ще одні "Голодні ігри", але "Той, що біжить лабіринтом" має свій особливий тон і виразність. Цей роман, що є початком книжкової трилогії, завдає рух, а відповіді на питання, на які читач чекає від самого початку, породжують нові питання. Цікаво, що самого лабіринту у книжці не так вже й багато, а сама його споруда радше є одним із інструментом оповіді, ніж повноцінним місцем дії. Склалося враження, що в ньому немає нічого особливого. В ньому ніхто не губився і це попри те, що його коридори змінюються щоночі. Архетипічну основу лабіринту, що підкреслює його небезпеку, становлять нові Мінотаври – напівтварини-напівкіборги Грівери. Оповідь у "Той, що біжить лабіринтом" вибудовано таким чином, щоб не дати читачеві втратити інтерес до подій і якомога швидше перегортати одну сторінку за іншою. Разом із головним героєм Томасом, якого позбавлено пам'яті і який окрім свого ім'я нічого не знає, читач потрапляє до лабіринту і намагається дізнатися, що з себе представляє місце, до якого він потрапив. Попри надзвичайну допитливість і тверезе бажання розібратися, що врешті решт коїться, Томас мало на що дістає відповіді. У штучно створеній замкнутій громаді посеред загрозливих височенних стін лабіринту, з якого немає виходу, він стає салагою, новачком, якому чи то не довіряють, чи то не хочуть витрачати на нього час. Після того, як головний герой знайомиться із побутом лабіринту, стає зрозумілим, що головний акцент тут – це не втеча з нього через усі перешкоди, а психологічний тест. Створена у чиємусь химерному мозку забава, як вестимуть себе з півсотні підлітків, вирваних із їх звичайного життя, позбавлених пам'яті про батьків і дім та поселених у негостинному середовищі. Незважаючи на усвідомлення безвиході, мешканці лабіринту не здаються і продовжують свою вже дворічну боротьбу за життя, підкреслюючи тим самим свою силу духу. Однак творцям лабіринту, керівникам незрозумілого експерименту, здається, що це випробовування затягнулося і вони виводять на сцену двох нових героїв: власні версії Тесея і Аріадни: Томаса і Терезу, першу дівчину в лабіринті. Із їх появленням все змінюється, а поселенці лабіринту проходять свій останній тест – втеча з нього. Томас стає новим лідером, а жага відповідей – його рушійною силою. В кінці книги читачі разом із героями отримують бажані відповіді, але вони ще більше інтригують, а сама втеча і лабіринт вже не здаються такими небезпечними. Героїв готують до відкритого і ще більш неприязного світу наступних частин трилогії. Як кажуть, вони із вогню одразу потраплять у полум'я (практично буквально).

Витоки антиукраїнської пропаганди

Історія доводить, що відносини між українцями та росіянами завжди були складними і не зовсім братніми, як багато хто їх уявляє. Книга Дениса Журавльова "Україна та Росія. Як брати горщики побили" з досить нейтральної точки зору розповідає про конфлікти, що відбувалися між цими суб'єктами протягом всього часу їх існування. Особливо ж примітними є приклади з 17-ого століття, коли росіяни, як і в наш час, не обмежувалися застосуванням фізичної сили і зверталися до торгівельних та інформаційних війн:

«...1632 року цар наказав воєводам прикордонних міст Московської держави заборонити торгівлю українським («литовським») хмелем – причому запровадження ембарго аргументувалося не тим, що той хміль поганий чи цар бажає підтримати «власного товаровиробника» (що в принципі не виключено), а тим, що в «литовських землях баби наговорюють на хміль, аби навести ним у наших містах мор» – у Московській державі саме починалась якась епідемія, тож карантинні заходи були, може, й доречні, але сама аргументація!»

© Журавльов Д.В. Україна та Росія. Як брати горщики побили – Харків: "Клуб Сімейного Дозвілля", 2009. – 352 с. ISBN 978-5-88353-375-3

Зникла "Люсі"

Першу жінку на планеті Земля звали Люсі. Саме такими словами починається фільм Люка Бессона "Люсі". Цими ж словами його можна й завершити. Люсі – ім'я першої жінки на планеті, яка опанувала можливості свого мозку на 100%. Ця стрічка являє собою певного роду філософський боєвик із неодмінною для Бессона трощею французьких автівок, щоправда її можна було й уникнути. "Люсі" можна умовно поділити на дві частини: до того, як головна героїня отримує нові здібності і після, які доповнюються і розбавляються науковими поясненнями від героя Моргана Фрімена. На суб'єктивну думку, фільм не виправдовує сподівань, на які варто очікувати після перегляду трейлеру, принаймні заключна частина стрічки. Початок фільмуу виглядає напрочуд багатообіцяючим: глядачі бачать, як Люсі, героїня Скарлетт Йоханссон, попри власне бажання опиняється у вирі поганих подій, а все це доповнюється жвавим асоціативним рядом її думок, що виводиться на екран. Міг вийти напружений трилер, в якому проста дівчина, яку втягують у халепу, зібравши всі свої сили, розбирається із азіатським наркокартелем, попри побачені вперше вбивства, кров та катування. Проте тут на сцену виходить експериментальна субстанція, яка змінює подальший хід фільму.

http://www.youtube.com/watch?v=8ikAQkGBNHU

Наркотик, який Люсі мала перевезти у своїх нутрощах, неочікувано дарує їй контроль над мозком, що виходить  за усталені рамки. Але саме тут фільм і втрачає. У Люсі більше немає справжнього антагоніста, а розбірки у кінці стрічки додані радше для яскравості – зі своїми здатностями головна героїня могла би впоратися зі злочинцями у одну мить. Кінцівка фільму носить екзистенційний зміст. Із пересічної дівчини Люсі стає носієм унікальних знань, а заради збереження здобутої інформації вона йде на все. І це скоріше не самопожертва, а плановий і закономірний перехід, до якого героїня йшла впродовж всього екранного часу.

Тезисно про Вартових Галактики

"Вартові Галактики" – це вже десятий фільм в кіновсесвіті Марвел. Цією стрічкою кінокомпанія довела, що може знімати і видавати щороку якісний продукт для глядача. Це кіно від марвел, мабуть, було найризикованішим за всі попередні фільми, адже з вартовими галактики у нас мало хто знайомий. Ба більше, про їх існування  чи комікси з ними багато хто і не чув, на відміну від Халка, Залізної Людини, Капітана Америки, Тора та Месників у цілому. Не було на екрані й акторів рівня Роберта Дауні молодшого чи Скарлетт Йоханссон. Однак, досвід вже дозволяє Марвел зробити чудове кіно по коміксам згідно своїх попередніх успішних шаблонів. А тепер окремо, що хотілося би відзначити про переглянуту стрічку.

• ·         На відміну від "Черепашок-ніндзя", які вийшли майже одночасно, "Вартовим Галактики" надали достатньо екранного часу. Фільм триває близько двох годин і декому може навіть видатися затягнутим.
• ·         Стрічці притаманна серіальна епізодичність. Кожні 20 хвилин ми опиняємося у новій локації, а попередня дія, можна сказати, що забута.
• ·         У фільмі виділяють кілька неточностей та ляпів: відсутність у певних моментах звичних законів фізики у космосі, працюючий 20 з гаком років касетний плеєр...
• ·         Сюжет "Вартових Галактики" стандартний для коміксних екранізацій. Є певний артефакт, за яким полюють добрі і погані; в кінці він опиняється в руках злодія, що хоче занепастити весь світ; йому протистоїть команда зовсім не підходящих один до одного героїв, які , зібравши всі свої сили, об'єднаються; злодій замість того, щоб все зробити по-тихому, пафосно нападає у відкриту і врешті програє.

• ·         Головні герої фільму при першому ж своєму появленні не залишають публіку байдужою. Зоряний лицар, Пітер Квілл, - цікавить своєю долею та незламністю характеру. У Гамори вражає дух, а у Дракса - відданість. Парочка ж єнота Ракети та людиноподібного дерева Грута за характерністю та взаємодією нічим не поступаються Хану Солу та Чубаці з Зоряних Воєн. Єдине, що дивує, як швидко всі вони виливають один одному душу.
• ·         До речі про Зоряні Війни. Вони дали універсальний рецепт космічних пригод, використаних і тут: космічна тюрма, втеча з неї; схиблений правитель, бажаючий всецілої влади; а от корабель Ронана, мабуть, взятий у некроманітв з філму про Ріддика.
• ·         Один з найкращих елементів стріцки – це музичний супровід. Підібрані пісні влучно передають як трешовість фільму, так і романтичні моменти. А от пісню "Are not mountain high enough", що звучить перед титрами, мабуть, була підслухана в серіалі "Кухня". І тут, і там вона використана за однакових умов. Під її супровід розповідається, як завершилися пригоди для кожного із героїв фільму.
• ·         Варто відзначити й український переклад. Усі жарти зіграли як треба: "Колом стали даунята, мов зібрались танцувати" =). Лишень не зрозуміло, чому Star Lord став Зоряним Лицарем, а не Лордом.
• ·         І останнє. Ми є Грут =)

Місто-курорт Миргород

Нетривале перебування у Миргороді стало для мене справжнім відкриттям цього міста-курорта. Приємно бачити самодостатні невеличкі міста України з розвинутою працюючою індустрією та доглянутою інфраструктурою. Перлиною ж міста є його рекреаційно-оздоровчий потенціал. Одне з найдавніших міст Лівобережної  України вражає станом своєї курортно-санаторної зони, яка вже практично нічим не нагадує себе з радянських часів. На території Миргородкурорту прямо таки легко дихається: цілюще повітря – це перше на що звертаєш увагу. Території санаторіїв мають впорядкований вид із вимощеними доріжками, зеленими газонами й високими деревами, дитячими ігровими майданчиками та площадками для різних видів спорту.

Місце для фотографій на згадку про Миргород

Палац культури та інформаційне табло для відпочиваючих у миргородських санаторіях

Фонтан із лебедями - одна з окрас території курорту

Бювет, де тече Миргородська лікувальна вода

Пам'ятник гоголівським персонажам Івану Івановичу та Івану Нікифоровичу

Набережна й зона відпочинку біля річки Хорол у Миргороді

23 роки Незалежності – Зі Святом!

Прапор України

В 2014 році свято День Незалежності України має особливе значення. В таких умовах цей 24-ий день серпня ще ніколи не проходив. Випробування, що випали на долю нашої країни, ще один раз підтверджують істину, згідно якої, незалежність не дарують, її здобувають. Нажаль, потом та кров'ю. Нажаль, на третьому десятку існування України. Саме зараз ми здобуваємо повну незалежність. Українці в спільному пориві вже вкотре доводять, що разом легше не тільки батька бити, але й країну будувати. Саме зараз треба займатися становленням громадянського суспільства. Притаманна нам приказка "моя хата з краю" має піти в небуття. Перемога, яку ми здобудемо, не має приспати, не можна давати, щоб державні справи йшли як раніше, а чиновники піклувалися не країною, а своєю наживою. Попереду праця, важка праця й праця. Та українці заслуговують на ліпше життя і ми матимемо його! Ми здолаємо всіх і все! За нами сила і правда! З Днем Незалежності!

Великі черепахи на великому екрані

Вже другий тиждень фільм "Черепашки-ніндзя", 2014 року, займає верхівку чарту касових зборів кінотеатрів в цілому світі. Таким чином нова екранізація пригод зеленої четвірки на великому екрані вже спромоглася окупити свій бюджет та отримати сіквел, вихід якого заплановано на 2 червня 2016 року. Аудиторії сподобався фільм і вона проголосувала за нього своїм гаманцем. І не дарма! Попри не надто вигадливий сюжет, фільм дає глядачам гарний заряд позитиву та чудову порцію гумору. А саме цього і очікують від літного блокбастеру, в якому головними героями є підлітки мутанти черепашки ніндзя.

Зйомки фільму зіткалися з різними проблемами від самого початку. Воно й не дивно, коли мова йде про героїв франшизи, якій вже 30 років. Черепашок, в їх різних інкарнаціях, люблять повсюди, але через це й виникла проблема, як догодити фанатам, щоб вони прийшли на нову стрічку. Черепашки-ніндзя мають за своїми плечима кілька повнометражних фільмів, три мультсеріали, що налічують кілка сотень серій, та цілу купу коміксів. Всі ці твори, різні за духом, мають своїх окремих прихильників, проте всіх їх об'єднує любов до мутантів-рептілій, ядро історій про яких – в цілому незмінне. Саме тому авторам нового кіно не вдалося протягнути свої ідеї по радикальній зміні черепашок, як то їх іншопланетне походження чи Шредер – не з Японії. Сценарій переписувався кілька разів, а останні перезйомки завершилися за лічені місяці до виходу фільму. Це трохи відбилося на сюжеті, його нерозкритості (сподіваємося усе, чого не вистачало в цьому фільмі буде у його продовженні) та певній недосказаності, фільму бракувало екранного часі.

За півтори години ми разом з Ейпріл О'Ніл, у виконанні Меган Фокс, знайомимося із чотирма підлітками черепахами та їх сенсейєм Сплінтером. Леонардо, Донатело, Рафаель та Мікеланджело напрочуд гарно виписані, їх характери представлені як ніколи, а дизайни нарешті індивідуалізовані так, що вони відрізняються на лише за кольором пов'язок та зброєю. Фільм радує глядача картинкою (чого варті коміксні вставки на початку та чисельні відсилки по попередніх версій черепах), екшн та бійки захоплюють своєю красою, а жарти героїв надають стрічці неперевершену атмосферу. Сімейні вузи та взаємодія між братами-черепахами – ось що чіпляє та не залишає байдужим. якщо вам колись подобалися мультики про черепашок-ніндзя, не втрачайте нагоди подивитися їх в кіно. Фільм сподобається як фанатам, так і тим, хто просто хоче доброго яскравого кіно. Кавабанга.